Калина

Головна| Мій профіль| Реєстрація| Вихід| Вхід


Вівторок, 15.10.2019, 21:57

Ви увійшли як Гость|
Група "Гості"
Вітаю Вас Гость |RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Іван Франко, 8 клас [9]
Поема "Іван Вишенський", дослідження, уроки,
Леся Українка [6]
Банери друзів
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Ми в каталогах



Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог интернет-ресурсов - MediumSEARCH.com

Белый каталог сайтов

Украина-Сегодня: Каталог сайтов


Мультиплеєр
Головна » Статті » Українська література » Леся Українка

ЛЮБОВ – ОДНА, ЇЇ ОБЛИЧЧЯ – РІЗНІ

ЛЮБОВ – ОДНА, ЇЇ ОБЛИЧЧЯ – РІЗНІ

Віктор ВЕРБИЧ


Бог, наділивши її земною красою, дав душу, яка втілилася в геніальному слові. Але вже з раннього дитинства кожен день земного буття став нестерпним болем. Таку муку могла витримати, напевне, тільки вона. Її слово й досі в обіймах нетлінної аури вічності. За життя нею захоплювалися, їй освідчувалися. І як жінці, і як мисткині. Та випробування не покинули і після смерті. Причому тоді, коли Україна відновила державність (а вона ж, Леся Українка, навіть своїм літературним прізвищем повсякчас промовляла за це). По пам’яті однієї з найславетніших співвітчизниць нашої історії почали топтатися. Брутально, цинічно. Навіть у міру своєї моральності спробували зазирнути в інтимний світ поетеси. Аби понавішувати всіляких патологічно-збоченських ярликів.

МІСЯЧНІ НОЧІ, КОЛОДЯЖНЕ, НЕЧИМНЕ

Куди б не приводили життєві шляхи Лесю Українку, своїм духовним епіцентром вважала Волинь. Мабуть, саме ця земля і її люди виявилися для неї по-справжньому найближчими ("найрідніший-рідний край”). Тут і розпочалася літературна біографія, і прийшло перше юнацьке кохання (радше сказати б захоплення), що відізвалося вже наприкінці її короткого життя сповідально-безсмертною "Лісовою піснею”. Ольга Косач, сестра поетеси, зазначатиме: "З переїзду на життя до с. Колодяжного Леся, як і всі ми, поринула в його народну поліську стихію. Ми, діти, так органічно зрослися зо всім колодяженсько-поліським, що вважали себе тоді й потім усе життя за волинян-поліщуків”.

Колодяжне стало малою батьківщиною для Лариси Косач з травня 1882 року, коли в збудовану садибу переїхала сім’я. Уже тоді постійно мучив біль (багато хто вважає, що туберкульоз кісток стимулював банальний епізод – дівчина застудилася під час освячення води на Стиру в Луцьку у січні тисяча вісімсот вісімдесят першого). Відтоді розпочнеться понад тридцятилітня війна зі смертельною недугою.

Відчуваючи подих неминучого, озиратиметься у світ дитинства. З приводу створеної впродовж менш, як двох тижнів „Лісової пісні”, писатиме 2 січня 1912 року до матері: „Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я здавна тую мавку „в умі держала”, що аж із того часу, як ти в Жабриці мені про мавок щось розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я у Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського”.

За оповідями скулинців-старожилів, саме в Нечимному юна Лариса зустрілася і з Ярмилом – небожем (племінником) дядька Лева. Хлопець катав її човном, грав на сопілці. Чи не це напівдитяче захоплення відтак і відгукнулося щемливим образом Лукаша і "Лісовій пісні”? Бо ж саме такі враження, зазвичай ідеалізовані пізніше, стають джерелом творчої наснаги.

Тим паче, ставлення батьків до Лариси Косач неординарне. Якщо мама стала й хрещеною матір’ю поетеси Лесі Українки, то взаємини з донькою навряд чи можна назвати зворушливо-теплими. У листі, адресованому Іванові Франку, Ольга Петрівна (Олена Пчілка) з відчаєм напише про двадцятирічну доньку: "Чи ж смерть не була б кращою долею, ніж теперішнє єї життє”. Хоча Омеляну Огоновському 13 лютого 1892 року вона зізнається: "В дітей мені хотілося перелити свою душу й думку, - з певністю можу сказати, що мені се удалось. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я... Від батька вони не могли б навіть навчитися української мови, бо він нею не володів”. Натомість Петро Антонович любив доньку по-батьківськи беззастережно. Вчитаймося в це речення з листа до Лесі України, надісланого в Київ навесні тисяча вісімсот дев’яносто п’ятого: "Ластівочка, що зимувала разом з тобою, мила Заїчко, вже повернулася і мостить гніздечко під Твоїм вікном і на Тебе чекає, а я скучив уже чекати і хочу знати, коли виглядати”.

Чутлива, надзвичайно вразлива Леся не могла не відчувати справжнього ставлення до себе. Та й кохання вона омріювала непідробне, взаємне. Коли у липні 1887 року вона вперше зустрінеться в Ялті з Сергієм Мержинським, відразу ж усвідомить: прийшло велике почуття, що вже не мине ніколи. З нею завше буде подарована коханим репродукція Рафаелевої "Сікстинської мадонни”.

«ЦЕ КРАЩЕ ПОЧУТТЯ, НА ЯКЕ Я ЗДАТНА»

"Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить дитячий візочок – бліда, ще дрібку знервована по пережитім уранці (підгоріла молочна кашка: розрахувати няньку!); дитинча чеберяє в повітрі ніжками; пані Мержинська спиняє візочок...Сергій Петрович Мержинський іще од хвіртки широко розводить руки з портфелем, мов хоче обняти всіх разом: пані Ларису з дитям...” – так напише, зазираючи в уяву, Оксана Забужко, єдина з волинянок, яка по-своєму перейняла естафету літературного успіху в Лесі Українки. Доля, як відомо, виявиться інакшою. На перешкоді того, аби народилася сім’я, стане смерть Мержинського.

Він був хворий на туберкульоз легень. У Ялті познайомилися в санаторії. Після цього Леся Українка та Сергій Мержинський неодноразово зустрічалися - і в Києві, і в Гадячі, і в Мінську. Хоча від часу першої до останньої зустрічі - три з половиною роки. Леся Українка через рік після того, як його не стане, зізнається Вірі Александровій: "Багато-багато разів проходить у моїй пам’яті від початку до кінця, від першої хвилини нашого знайомства і до останньої хвилини нашого життя разом... Мені завжди здавалося, що це краще почуття, на яке я здатна, і я не стала б душити того в собі, якщо б воно з’явилося в інший раз”.

Ці стосунки - під знаком непоправного трагізму. Ні батьки, ні частина рідних і приятелів не хотіли розуміти взаємин двох важко хворих людей. Почуття не вміщалися в логічно вмотивовані. Але вони були глибокими, поєднуючи в собі і кохання, і дружбу. На томику німецькомовної збірки віршів Гете, подарованої Лесі Українці Сергієм Мержинським у липні 1899 року, письмова вдячність за "дружні і сердечні взаємини”.

Знала, що смертельна недуга вже не відступить від нього. Намагалася хоч чимось зарадити, допомогти йому. Такі діяння – вияв не жалісливості, холодного обов’язку. Це – почуття друга і коханої водночас. "Часто я пишу тепер, – оповідатиме сестрі Ользі в жовтні тисяча дев’ятсотого, – тільки Сергію Костянтиновичу, і буду писати, хоч би ніколи мені було вгору глянути, бо сі листи, здається, мені конечне потрібні”. Всупереч усім наполяганням, благанням не їхати до Сергія Мержинського в Мінськ (врятувати його вже неможливо), Леся Українка була категоричною. Взнавши від Еліасберга сувору правду, зазначить сестрі Ользі: "Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду”. Коли раптом запроменіла крихітна надія, Леся планує разом з Сергієм вирушити на лікування до Швейцарії: "Я поїду, хоч би там що. Коли не стане на се моїх грошей, я позичу, дістану ще яку роботу і все-таки поїду. Як тільки з початком зими С.К. поправиться (я таки маю на се надію), ми з ним рушимо”.

Але дива не сталося. Леся Українка приїжджає до Мінська. З перших днів січня 1901-го по 3 березня, коли завершиться земний шлях Сергія Мержинського, вони поряд. Тут з-під пера поетеси під промовистою назвою "Одержима” з’явиться за одну ніч поема як приголомшливе одкровення, де в образі Міріам – душа самої авторки. Він уже не може писати. Сергій надиктовує прощального листа до Віри Крижанівської-Тучапської, яка свого часу була його любов’ю. Леся без докору зафіксовує на аркушику це запізніле освідчення іншій жінці. На полях листа відтак допише від себе: "Он приговорен, и хотя не слыхал этого приговора, но сам его чувствует”.

Навряд чи варто якось коментувати цей епізод. Мала рацію Ольга Кобилянська, ділячись Василеві Стефанику сокровенним про посестру: "Вона дуже нещаслива, пане Стефаник, вічно хора, а проте в неї такий сильний дух. Її треба любити”. Аріадна Драгоманова 20 лютого 1901 року ділитиметься своїм болем з сестрою Софією: "Моє серце стискається щоразу, коли я думаю про нашу милу Лесю, яка так заслуговує бути щасливою. Всі дуже стривожені за неї, але неможливо було утримати її”. А сестра Ольга у відчаї і воднораз із захопленням писатиме цього ж місяця Михайлові Кривинюку: "С.К. зовсім, зовсім умирає ... Що за мука була прощатися з ним. Зовсім прибиті родичі. А Леся, Леся. Коли б ти знав, яка вона нещасна! А все ж знаходить сили, щоб бути спокійною при С.К. і його родичах, енергійніша і бадьоріша за їх усіх. От уже доля у неї: ціле життя одна мука”.

Вона закриє йому повіки. А після похорону – вирок лікарів: до букету хвороб Лариси Косач додасться і туберкульоз легень.

"А ПОМИЛКА ГОЛОВНА - В ТІМ...”

Чи маємо право зазирнути в найпотаємніше, в те, що закодованим залишилося у віршових рядках як духовний бальзам і для нині сущих та прийдешніх поколінь? Відповідь радше негативна. Автора публікації до її появи підштовхнули цинічні намагання патологічних ненависників українства і дрімуче-нахабних посередностей. А вона ж, попри всебіди, неcучи в своєму йменні образ України, була і залишається Українкою, Любов’ю, Красою. Осягаючи космос української душі, так хотіла й того, що називаємо земним щастям.

Як би не складалося, якими б важкими не були удари долі, все-таки Всевишній осявав Лесю промінням любові. До знайомства з Сергієм Мержинським щирі почуття єднали з Нестором Гамбарашвілі. На своїй світлині, подарованій йому в травні 1886-го, напише: "Коли Вам треба буде товариської помочі і поради, то знайте, що єсть на світі Лариса Косач”. А вже неймовірно важкого року втрати С.Мержинського її серце сколихне почуття, що зрештою стане коханням. Цього Леся Українка не втаємничуватиме. "В Тифлісі п. Квітка і досі сидить, а хтось сидів цілу зиму. "І то було щастя для когось. Мій хтосічок знає, що хтось завжди тримався добре з Квіточкою, але зараз тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та й хтось близько того”. Зрештою, їхні стосунки оформляться у шлюбі. Вона стане сімейною жінкою. Але щастя стати матір’ю їй не судиться. Як і Тарас Шевченко, немовлятами називатиме щойно народжені вірші, поеми, драми. "Жаль мені, що я не можу ще раз умити свою дитину”, – писатиме матері Ользі Петрівні (Олені Пчілці) з приводу "Блакитної троянди”.

Леся Українка час від часу озиратиметься в прожите. І навіть докорятиме собі. Але у зовсім несподіваному ракурсі. "Тільки я, коли згадую своє життя, – ділилася роздумами для сестри Ольги, – то завжди боюсь, коли б хто з вас не повторив моїх помилок. А помилка головна – в тім, що багато сил йшло на даремну видержку, на непотрібну терпеливість, а серцю давалася воля тоді тільки, як було уже пізно”.

На фотознімках і Нестор Гамбарашвілі, і Сергій Мержинський, і Климент Квітка схожі між собою. Мабуть, кожного з них об’єднувала й духовна спорідненість. Чи не це – визначальне, що вони стали сердечно близькими для авторки геніальної "Лісової пісні”. Так і пригадується Франкове "Тричі мені являлася любов”. Для Лесі Українки любов прийшла один раз. Лишень обличчя в неї різні.

"Я не боюся гіркої правди”, - ще 24-літньою писала вона Михайлові Павлику. І була максимально чесною, не зраджуючи покликання. І сьогодні вона присутня не лише в слові, а й в аурі рідних Колодяжного, Нечимного, Новограда-Волинського, Луцька, Запруддя. Після зимової холоднечої байдужості (в буквальному і переносному значеннях) пригадується мовлене Лесі Українці її братом Михайлом: "Велика весна шле своїх гінців, і ти по правді жайворонок її”.

 



Джерело: http://www.simya.com.ua/articles/3/730/
Категорія: Леся Українка | Додав: Margarita (24.04.2012) | Автор: ЛЮБОВ – ОДНА, ЇЇ ОБЛИЧЧЯ – РІЗНІ
Переглядів: 988 | Теги: Леся Українка та Сергій Мержинський, Віктор ВЕРБИЧ, Леся Українка | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Годинник
Корисні сайти

Освітній портал

Наша кнопка
         Вставте цей код на свій сайт
Хмаринка тегів
Наші гості
free counters

Copyright MyCorp © 2019