Калина

Головна| Мій профіль| Реєстрація| Вихід| Вхід


Середа, 26.06.2019, 23:25

Ви увійшли як Гость|
Група "Гості"
Вітаю Вас Гость |RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Вітаємо [28]
Свято, ювілей
Події у світі [39]
Новини, події, відгуки
Наші нагороди [3]
Корисно знати [15]
Моя країна - Україна [11]
Пам`ятні дати [3]
Банери друзів
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Ми в каталогах



Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог интернет-ресурсов - MediumSEARCH.com

Белый каталог сайтов

Украина-Сегодня: Каталог сайтов


Мультиплеєр
«Концепція: Шевченко – Я»
(поезія)
Виконала: Кайда Оксана Сергіїївна, учениця 11-Б класу
Осипенківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Бердянського району Запорізької області
Відомості про автора:
                  Обласний конкурс юних журналістів (лауреат, 2010 рік),
                 Обласний тур МАН (секція «літературна творчість», ІІ місце, 2011 рік)
Керівник: Новосела Тетяна Анатоліївна, вчитель-методист світової літератури
 

Ось так я написала вперше про Т.Г.Шевченка
у свої 10 років:

Відомий художник й поет,як для нас,
Терплячий і мужній Шевченко Тарас.
Він був кріпаком і велетнем став
У царстві людської культури,
І силою духа, і власним життям
Ламав він жорстокості мури.
Тарас-самоук,але волі шляхи
Як вчений-мудрець показав на роки.
Любив калиноньку червону,
Що кликала його додому
В отеє світло майбуття
Де лиш щасливеє життя.
Любив Україну,як сонце любив,
Як світлую зіроньку в небі.
І дітям, й онукам,і їхні батькам
Порада Тарасова треба.

А у 16 до мене прийшли такі думки:
Я хочу осягнуть своє коріння
І відшукати папороті цвіт,
Щоб зрозуміти ідеалом розуміння
Про що віщує нам Тарасів «Заповіт»?

ПАРАЛЕЛІ

«Шевченкова» картина за вікном:
Убогеє село,голодні діти.
І я стискаю скроні і чоло
Й питаю Бога: «Це яке століття?»
Колись Кобзар пророчив майбуття:
«А в селах веселих та й люди веселі».
А ще тягар змальовував буття,
Щоб вийти із кріпацтва каруселі.
Щоб без повторень долі Катерини,
Щоб не зобідив жоден із панів,
Щоб голос малолітньої дитини
Ніколи на землі не сиротів.
Щоб вчилися за розум, не за сало,
Ще й не цурались власної землі.
Мале й велике, те, що сіло й впало ,
Щоб знищило неволі тягарі.
Століття ХХІ. Все цивільно.
Відроджуєм. В Європу ідемо.
І тільки вірш Шевченка душу гріє,
А тіло, як завжди, продаємо.

*  *  *

Коли дивлюсь я на портрет Шевченка,
Що голову в зажурі похилив,
Мені здається, що то козаченько
Роздумує…Чи так бо він прожив?
Якби дістати шаблю до схід сонця!
Якби піднять на волю козаків!
Якби отаманом очолити повстанців!
Якби… якби… Чи він би не хотів?!
Пройшла козацька ера,прокотилась
Лиш відгомоном в пам’яті віків.
Він мріє про ту землю, що наснилась
Мойсеєві – обітницю Богів.
А може то Вкраїна, Дніпр і села,
А в ній щасливий долею народ?!
Попереду ж – пророцтво невеселе:
Терпіти, як учив Господь.

Спроба переспіву

                                                                              Нема на світі України,
                                                                              Немає другого Дніпра,
                                                                              А ви претеся на чужину
                                                                              Шукати доброго добра…
На світі вільна Україна.
На берегах того Дніпра
І депутати, й бізнесмени,
Що не бажають їй добра.
Співають гімн про славу й волю,
Що усміхнеться доля їм.
Ну а самі – пани та й годі –
Над людом тим, що геть здурів.
Земля своя уже немила,
То ж пруться всі на чужину,
Легку копійку заробила
На них Європа – й не одну.
Спиніться, браття, не цурайтесь,
Солоний піт батькам верніть,
Свою державу піднімайте,
Бо в ній онукам нашим жить!

Після прочитання «Катерини»
Переспів


Плачуть очі,
Душа плаче,
Сльози накрапають,
Бо ж нещасну Катерину
Ніде не приймають.
Біжить, стогне сердешная,
Себе в світі гудить,
Я б її приголубила,
Так жаль нутром крутить.
Плачу, плачу,
Не стихають
Почуття дівочі,
І звертаюся до Бога,
Помолитись хочу.
Що просити? Що благати?
Коли така доля.
Як повернеться? Як стане?
На те Божа воля.
Хрест руками намалюю
І вклонюсь тихенько,
Допоможи, Господь милий,
Вбережи ти неньку.
Прости грішну не за долю,
За любов нещасну.
Піду свічку поставлю,
Хай горить. Не згасне!
Час біжить, душа світліє,
На тім небі сяє,
Народиться дитинонька,
Як зірка засяє.
Зійде душа Катерини
В новім тілі жити,
Не кохатись з москалями--
Себе не згубити.
Маю голос – заспівати?
Маю руки – змалювати?
Маю думку – описати?
Маю серце – відчувати.
Відчувати силу слова
Тараса Шевченка
І читати без зупину,
Питаючи неньку:
- Мамо, а що воно лихо та горе
- Краще тобі те не знати, моя люба доне.
- Що Шевченко малював словом та рукою?
- То іскрою Бога зветься – поетична мова.
- Мамо, мамо, а кохання, що се слово значить?
- То прокляті москалі!
- Ой, мамо, не плачте,
Чом це ви? За що це ви? Невже щось болюче?
- Доля! Доля молодих - гіркуча, пекуча…
Обняла дитина матір,
Серденько стукоче,
Невже воно оте слово
Отак сльозить очі.
Мовчить хата, ніччю вкрита,
Лиш сопе дитина,
Туга землю обіймає,
Наче домовина…

*  *  *
                                                                                Садок вишневий коло хати,
                                                                                Хрущі над вишнями гудуть…
Я в цих словах вбачаю матір,
Що проводжає сина в путь.
Щоб не забув він рідну хату,
Струнку тополю край села
Та соловейка,що не спати,
Ні сумувати не давав.
«Іди, синочку, не спиняйся.
Якщо відчуєш слабкість ніг,
Мужайся і не сумнівайся –
Врятує батьківський поріг.
До нього линь, як до святині,
Думками у найтяжчий час –
Й почуєш гімном Україні
Пісню шмелів,що сил додасть».

*  *  *

Очі, думка, серце, кров –
Все те оживає,
Коли вірш Шевченка я,
Наче проживаю.
І трясуться руки,
І душа літає,
І обсохлі губи
Все чогось питають.
То застука серце,
Забігають очі,
То любов почнеться
І безсонні ночі.
То природа відіб’ється
На листках чорнилом,
То всі разом взяті
Стануть лютим звіром.
І чого ти хочеш, і чого не хочеш,
Все відчує серце,
І нема різниці -
Хлопця чи дівоче.

*  *  *

Запахло вишнями і порохом,
І в грудях загуділа Україна,
Вуста співають пісню кобзаря,
Що склав він про народ невинний.
І золото пана багнюкою ллється.
І шляхтича проклята пика
У лезі шаблі відіб’ється.
І кров вогнем палахкотить.
За Україну! Ляхів бить!
 

*  *  *

Скільки про Нього вже писали?
Скільки ще будуть писати?
Для чого? Чому? І навіщо?
Неважко цю відповідь дати!
Бо він - джерело і криниця,
Він сильний і духом, і серцем,
І воля його наче криця,
і Слово іще одізветься!
Пошук
Годинник
Календар
«  Червень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Корисні сайти

Освітній портал

Архів статей
Наша кнопка
         Вставте цей код на свій сайт
Хмаринка тегів
Наші гості
free counters

Copyright MyCorp © 2019