Калина

Головна| Мій профіль| Реєстрація| Вихід| Вхід


П`ятниця, 15.11.2019, 00:15

Ви увійшли як Гость|
Група "Гості"
Вітаю Вас Гость |RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Вітаємо [28]
Свято, ювілей
Події у світі [39]
Новини, події, відгуки
Наші нагороди [3]
Корисно знати [15]
Моя країна - Україна [11]
Пам`ятні дати [3]
Банери друзів
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Ми в каталогах



Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог интернет-ресурсов - MediumSEARCH.com

Белый каталог сайтов

Украина-Сегодня: Каталог сайтов


Мультиплеєр

Засідання гуртка вивчення літератури рідного краю,

присвяченого 80-річчя від дня народження

Володимира Івановича Сіренка

 

Перше заняття

(дослідження життя і творчості)

Презентація до заняття

Тема: Володимир Сіренко – поет із серцем борця. (До 80-річчя від дня народження ).

Мета:

Навчальна – поглибити і систематизувати відомості про Володимира Сіренка як поета;дослідити особливості тематики поетичних збірок;

Розвивальна – розвивати критичне мислення шляхом застосування відповідних інноваційних технологій; сприяти реалізації інтелектуальних можливостей учнів, розвивати їхню емоційну сферу; формування соціальних та комунікативних компетентностей в учнів, уміння художнього читання віршів.

Виховна – виховували шанобливе ставлення до митців свого краю як до особливо обдарованих людей, співців рідної землі, талановитих земляків; орієнтувати школярів на загальнолюдські та національні ідеали, сприяти вихованню активної життєвої позиції.

Тип заняття: пошуково-дослідницька робота.

Ключова технологія:

                  застосування технології розвитку критичного мислення.

Підготовча робота: групу гуртківців поділити на групи (біографи-екскурсоводи, дослідники поетичної творчості).

Обладнання: збірки поезій Володимира Сіренка, фотоілюстрації; підготовчі матеріали до презентації проекту «Література рідного краю. Володимир Сіренко – співець приазовського степу»; Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром`яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752с. (Nota bene).

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Вступне слово вчителя:

Однією з кращих рис менталітету українського народу вважається уміння жити серцем. Серце – не лише носій та оберіг усіх тілесних сил людини, а й центр душевного й духовного життя українців. У серці народжується й зачинається рішучість людини на ті чи інші вчинки, у ньому виникають різноманітні наміри і бажання, воно є осереддям волі й почуттів. І насамкінець, серце – осереддя морального життя українців. У серці з’єднуються усі їх моральні стани. Воно – початок усього доброго і злого у словах, думках і вчинках українців. Відтак серце становить значну частину нашого єства, це скрижаль, на якій викарбуваний природний моральний закон.

Епіграф до уроку:

…Звільнити душу мою, руки

Не важко, Господе, тобі.

Я не поїду, я полину

З останніх сил у ті краї,

Де кожна вишня і калина,

Стеблина у степу – мої.

Прилину, крила лебедині

старі, натомлені складу

і до землі, до України

побитим серцем припаду.

В.Сіренко

Слово вчителя: на сьогоднішньому занятті ми починаємо роботу над вивчення життя і творчості письменника-земляка Володимира Івановича Сіренка – члена Національної спілки письменників України з 1990 року, лауреата літературної премії «Благовіст» за книжку «Велика зона злочинного режиму», автора 10 збірок поезії та прози.  Він усі сили віддає служінню народові, рідній Україні, за що  26 листопада 2005 року Указом Президента України від був нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня.

Тема нашого заняття: «Володимир Сіренко – поет із серцем борця». У цьому році Володимир Іванович – ювіляр, йому виповнюється 80 років.

Біографи-екскурсоводи.

ІІІ. Віртуальна екскурсія (слайд №1).

Володимир Сіренко – поет із серцем борця

1 екскурсовод: шановні однокласники, сьогодні ми з вами  пройдемо стежинами і дорогами життя нашого митця-односільчанина – Володимира Івановича Сіренка.

Стежина дитинства і юності.

Народився Володимир Іванович Сіренко 7 грудня 1931 року в заснованому січовиками-задунайцями селі Новопетрівка Бердянського району Запорізької області у сім`ї службовця. Але все його дитинство пройшло в сусідньому селі Новоспасівка (нову назву на честь героїні-льотчиці Поліни Денисівни Осипенко поет ніколи не визнавав). Сюди його батька направили працювати на різні посади.

У перший клас пішов у 1938 році у селі Долинське Андріївського району, де закінчив три класи неповної середньої школи.

На початку Великої Вітчизняної війни сім`я В.Сіренка опиняється на Кавказі в евакуації, бо батька не взяли на фронт внаслідок інвалідності, але доручили відганяти рогату худобу, коней. Чоловіків не було, і десятирічні хлопчаки не злазили з сідел, квапилися, тому що інколи фашисти майже наздоганяли їх.

Зупинилася сім`я Сіренків у селі Арзир Ставропольського краю. Здавши худобу, батько почав працювати заступником голови колгоспу, брав участь у виловлюванні дезертирів, як боєць винищувального батальйону. Володимир тут у школу не ходив, бо довелося знову ж таки евакуюватись у село Величаївка Урожайницького району цього ж краю в прикумські комиші, куди не з`являлися окупанти.

З евакуації повернулися в село Осипенко взимку 1944 року, одразу після звільнення його від фашистів. Батько почав працювати головою колгоспу імені Ворошилова. Володимир продовжував своє навчання в середній школі, де й закінчив сім класів, живучи у бабусі.

Батьки спочатку переїхали в село Єленівку андріївського району, де доводилося організовувати колгоспи, а потім у село Камишеватку цього ж району. Тут батько працював головою сільської ради, саме в цьому селі почалася трудова діяльність Володимира. Спочатку був обліковцем, бригади в колгоспі імені 25-ти тисячників, а потім вступив у комсомол, був обраний секретарем територіальної комсомольської організації і одночасно завідуючим сільським клубом.

Дорога молодості.

2 екскурсовод: Як і всі у ті часи, Сіренки жили бідно, навчатися далі Володимир не зміг, тому їде до Запоріжжя, а згодом у Дніпродзержинськ. Влаштовується на навчання у робітниче училище №1 в групу помічників столяра. Навчаючись тут, бере активну участь у роботі міської газети «Дзержинець», як робкор, почав друкувати свої перші вірші. Тому пізніше на прохання обкому КПУ перевели не на завод, а в редакцію радіоінформації міста на посаду літературного секретаря. Попрацювавши тут приблизно рік, Сіренко повернувся в рідні краї, де тимчасово влаштувався літпрацівником у Бердянську, але йому знову захотілося до Дніпродзержинська. Влаштувався вихователем у гуртожитку на заводі шлакових добрив, де пропрацював з 1951 до 1953 років, потім на цю ж посаду в трест «Дзержинськстрой». Звідси Сіренка взяли служити до лав Радянської Армії. Служив у парашутно-десантних військах командиром відділення. Звільнився в запас у жовтні 1956 року і пішов працювати вихователем у гуртожиток коксохімзаводу, але тут пропрацював мало, тому що Володимирові запропонували посаду літ працівника багатотиражки «Знамя Дзержинки» металургійного заводу імені Дзержинського. У цій редакції він пропрацював майже 10 років. Був відповідальним секретарем, старшим літературним працівником, керував літ групою «Факел», активно друкувався як журналіст і поет. Заочно закінчив вечірню школу і філологічний факультет  Дніпропетровського державного університету.

Пошуки себе.

3 екскурсовод: Важливою подією у житті Володимира Сіренка став вступ до лав КПРС. У армії його прийняли в кандидати, а коли повернувся в Дніпродзержинськ, на заводі імені Дзержинського він був прийнятий у члени партії. Вступав до КПРС не з якихось своєрідних міркувань, а за ідейним переконанням. Поет свято вірив, що партія комуністів, озброєна ідеями марксизму-ленінізму, веде народ до щасливого життя, а тому вважав за свій обов`язок бути в її лавах. Але швидко зрозумів, що  вся партійна ідеологія, її крикливі гасла розходяться з дійсністю, партократи нікого нікуди не ведуть, турбуються лише про себе, розкрадаючи країну, розкошуючи у привілеях та пільгах. Тих, хто намагаються подати голос правди і честі, вони за допомогою своїх опричників-кадабістів позбавляють шматка хліба, гноять у в`язницях і концтаборах. Ще ширше розкрило Сіренку очі викриття культу Сталіна, поява нових культів. Він переконався, що політика партії, починаючи з 1917 року – це безкінечний злочин проти своїх співвітчизників, що вона страхом і безчестям морально розкладає людей, робить їх байдужими до результатів праці, до так званої соціалістичної власності, до всього, що діється в країні і поза нею, «випатрошує» з душі все святе від діда-прадіда.

Високоморальне національно-цілісне розуміння дійсності Володимиром Сіренком почало формувалося під впливом спілкування, а також листування з Борисом Антонечком-Давидовичем – відомим українським письменником, багаторічним політв`язнем, згодом близьким другом і духовним наставником молодого поета. Тривалі дружні стосунки з Вірою та Євгеном Череднеченками – політв`язнями, Сергієм Плачиндою – відомим українським письменником, публіцистом, Іваном Макаровичем Гончаром – славним художником та скульптором, етнографом, лауреатом державної премії ім. Т.Шевченка, а також з Оксаною Яківною Мешко, Олексою Тихим, Миколою Кучером, Василем Скрипкою, Іваном та Орисею Сокольськими, Олександром Кузьменком, Миколою Бреславським, Олесем Завгороднім, Гаврилом Прокопенком формували Сіренка як громадянина і патріота. Зв`язки з дисидентами суперечили владній ідеології СРСР, підірвали довіру до молодого літератора. Перші його вірші були розцінені як «шкідливі», але поет не зупинявся і продовжував писати. Захоплений творчістю своїх сучасників: Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Івана Драча – Сіренко не звернув уваги, що закінчилась «хрущовська відлига», на зустрічах з читачами на весь голос декламував власні твори. На той час не літературному горизонті спалахує яскрава зірка «Собору» Олеся Гончара – починається «травля».

Я вітаю «Сто світил» Руденка

І «Собор» Олеся Гончара.

Хай гіркотна правда і вогненна

Спалює, витруює брехню.

Володимир Іванович був одним із тих, хто став на захист роману. Наївний, він хотів показати наші болячки, викриваючи і критикуючи злочини функціонерів, гадав, що допоможе суспільству і партії глянути на себе збоку, присоромитись, хоч щось змінити. За це його спішно було виключено з лав КПРС, з 1967 року починається період двадцятирічного переслідування поета владою. Його знято з посади редактора багатотиражки «Вагонобудівник», але з великими труднощами вдалося знайти роботу вихователя на Дніпропетровському хімкомбінаті, а 2 вересня 1968 року оформився інженером в НІА кермет в Дніпропетровську, в 1970 році відділення інституту запропонувало посаду старшого інженера

Шляхи пізнання.

4 екскурсовод: Нагляд за Сіренком був щільний. Двадцять років його переслідувала влада, він підлягав дискримінації, постійні обшуки, прослуховування телефонних дзвінків. Переглядаючи акти обшуків, постає перелік документів, які були «ідейно-шкідливі» – це листи М.Бреславського і слова пісні (тоді ще не гімну) «Ще не вмерла Україна». Все закінчилося фабрикацією кримінальної справи і засланням у 1985 році на примусові роботи в місто Камизяк Астраханської області. За вірші, в яких Володимир Іванович виражав свої думки, почуття любові до України, народу, рідної мови, на нього накладено тавро націоналіста. Як поета, його було усунено від літературного життя – не друкували, не дозволяли виступати перед читачами.

У душі митця все ж таки з`явилася надія, коли, лежачи на чорному ліжку «проматюченого», повного прусаків гуртожитку камизяцької спецкомендатури, він жадібно ловив кожне слово промовців на ХХVІІ з`їзді КПРС. Серце наповнювалося радістю від думок, що партія зрозуміла хибність свого шляху і готова засудити свої помилки. І тільки на волі він зрозумів, що його, як і весь народ, знову обдурено. У тих застійних кріслах сидять ті ж партократи, що душили, цькували народ в усі часи застою. Сіренко був злий на владу, бо віра у доброго і  мудрого правителя вкотре взяла гору над здоровим глуздом. У ситуації безвиході, страху, болю часто марево щастя сприймаєш за реальність, пробудження ж після жахливого і довгого сну перетворюється на катастрофу. Поет вдруге приніс у жертву свої переконання, усвідомлення, що будівництво прекрасного і світлого майбутнього було на піску і розвалювалося на очах.

15 жовтня 1990 року Володимир Сіренко звертається до партійної організації Дніпропетровського облрадіокомітету. У листі він відкрито звинувачує КПРС у розвалі промисловості, сільського господарства, торгівлі, знищенні мільйонів невинних людей, перетворення народу на покірного вола, моральному занепаді. «Партія удає, що нічого не трапилось, намагається і далі залишати за собою право лідера та адміністратора, замовчує свої злочини, а вину за те, що діється в країні перекладає на Рух та інші неформальні організації, ніби вони сімдесят з гаком років розвалювали все. Якби КПРС не продекларувала на весь світ і не узаконила те, що вона є організуючою та направляючою силою суспільства, її важко було б звинуватити у нашому розвалі. Раз вона це зробила, то її пряма вина і юридично обґрунтована. За все їй треба відповідати перед народом, перед історією». Сіренко двічі хотів бути корисним КПРС, і двічі вона його зрадила.

Подорожуючи з минулого у майбутнє…

5 екскурсовод: Володимир Іванович продовжує укладати поетичні збірки, працює над видавництвом літературно-художнього журналу «Факел», бореться за ідею національного відродження України. У творчому доробку поета і кінематографічні роботи – це кінофільм про Степана Гав`яза – першого чоловіка Поліни Осипенко та махновський рух, зокрема його ватажків, уродженців Новоспасівки – «Нам сурми не грали». У сучасному політичному житті, залишаючись безпартійним, на певні прояви спекуляцій і зрад реагує одразу і безпристрасно. Останнім громадським звернення Сіренка став відкритий лист до члена Парії регіонів Т.В.Чорновола, де закликає до покаяння за вчинки, не гідні пам`яті його батька. Володимир Іванович впевнений: «Людина вільна вибирати переконання, свій шлях в політиці, в житті». У творчих переконаннях Сіренко непохитний, його мистецьким кредо залишаться ідея правдивого і вільного слова.

Я за те, щоб ми війни не знали,

голоду у закутку вночі.

щоб нові Шевченки повставали,

Симоненки нові і Драчі,

щоб вони не йшли на побігеньки

хазяїв партійного двора…

Дослідники.

ІV. У творчій майстерні митця.

1 учень: Перша поетична збірка Володимира Івановича Сіренка «Рождение песни» була надрукована у видавництві «Промінь» у 1964 році. Вона була написана російською мовою і мала низький художньо-поетичний рівень. Вірші – результат наслідування. А от друга збірка «Батькове поле» (1981 рік) більш зріла, твори написані у кращих традиціях поетів-шістдесятників. Творчість цього періоду – роздуми про сучасника, про його місце у житті, його турботи і прагнення. І все це синхронно поєднується із зверненням до пракоренів, нашого минулого.

Ми орди завойовників змели

І всю планету зберегли від згуби.

Ми, скільки віку, вороги імли –

Невтомні правдолюби, тру долюби.

Ми – теслі, ковалі та орачі.

2 учень: Однією з головних ідей було підняття й уславлення духу народу-переможця. Особливу увагу в своїх віршах приділяю образам простих людей, зображуваних героями – це звичайні жителі рідного села. Один зі своїх віршів поет  присвятив своєму батькові, вимальовуючи образ батькового поля, який червоною ниткою проходить через усю збірку. Батькове поле – це минуле, теперішнє і його майбутнє, Батьківщина.

Вся Батьківщина з колиски мені –

Батькове поле.

3 учень: Через політичні переслідування наступна збірка вийшла лише через 10 років. Конфлікт поета і суспільства посилився, про що свідчить збірка «Корінь мого роду» (1990 рік), у якій відчутно заглиблення в історичне минуле нашого народу, часом болісно змальовано втрати в духовному житті нації. Збірка «Голгофа» (1992 рік) – це не просто результат довгих років вигнання, мовчання і цензури, а початок активної творчості як цілісної особистості, художньо сформованої. Ідея «Голгофи» – незнищенність українського духу, показ тернистого шляху сходження до самого себе.

Ми – українці! Нація Тараса.

Ми – Сагайдачні і Кармелюки.

Коли з`явились – невідомо часу.

Ми древні, як земля і як віки.

Збірка «Навпростець по землі» (1994 рік) є своєрідним логічним продовженням «Голгофи», де самобутній, глибинний ліризм виростає із духовного життя українського народу, його минулого і складного сьогодення. Особливість поезій збірки – політизація тематики. Новим є добір експромтів на болючі теми, що є свідченням блискавичної реакції на хвороби суспільства. До збірки входить поема «Чернеча гора», яка присвячена Б.Антоненко-Давидовичу, де сходження на гору до пам`ятника Т.Шевченка –  момент пізнання істини, правди, зустріч з історією.

Вона – Еверест України,

Везувій незгаслий її.

4 учень: В останніх роки вийшли дві збірки – «Все було» (1999 року) та «Повернення в себе» (2001 рік). Огляд пройденого життєвого шляху, де все, чим жив, поєднуючи при цьому почуття праведного гніву й любові. Моментами сповіді та істини стали останні книжки «Хрести дерев`яні» (2003 року) та «Велика зона злочинного режиму» (2005 року) – рядки в них суворі та жорстокі. Їх тема небуденна – про переслідування та репресії українських інакодумців у 70-80-х роках минулого століття, двобій людини й КДБ.

Виокремлюється з загального кола «Регіт на палі» (2003 рік) – збірка, де наслідувані колоритні козацькі традиції, підносять невмирущість українського народу, через інтерпретацію нашого історичного минулого проектується сучасність.

Не пропала із роками

українська вдача.

Що б не трапилося з нами,

терпимо, не плачем.

1 учень: результати дослідження можуть бути підґрунтям для укладання  періодизації ї творчості Сіренка В.І.(слайд № 2).

V.  Жанрова специфіка та тематика поезій Володимира Сіренка (оглядово).

Слово вчителя: збірки поезій Володимира  Івановича – відверта, часом жорстока сповідь борця з несправедливістю. Таке унікальне вміння поєднати у своїй творчості кращі здобутки сучасного і традиції минулого свідчить про талановитого поета-сучасника, земляка, який пише серцем свої рядки.

1 учень: Справжнім, самобутнім, глибинним постає перед нами Володимир Сіренко – поет, борець, наш земляк. Твори його болісні, де туга б`є ледь не з кожного рядка, де переважає скорботний ліризм. І це зрозуміло, бо скорботне життя України, її народу... Високо цінували творчість Володимира Сіренка Борис Антоненко-Давидович, Сергій Плачинда, а Олесь Гончар зазначав, звертаючись до поета: «Ваша поезія самобутня і традиційна. Вона органічно виростає з духовного життя нашого українського народу...» Тому центральне місце у творчості Володимира Сіренка займає тема України  та її незалежність («Сню тобою з дитинства, моя Україно…»),  рідного села («Нарешті їду я в село!»), рідна мова («Великомученице – мово, яких же лих зазнала ти!») історичного минулого («Берда»).

Ніжно і схвильовано торкається В. Сіренко теми кохання. Жінка – поєднання природи і духовності, пристрасті й чистоти. У зображеннях близький до фольклору.

Ой дівча,

ой моє ластівка,

поведи мене в літо!

Складається враження, що поет прагне і вміє кохати жінку, дарує їй усього себе і втратити її – найбільше, що він боїться.

Ти материк безкінечний,

захмелілий від простору й сонця…

Та коли одного разу не знайду тебе ніде,

упаде на мене сонце, небо гарне упаде…

У поемі «Чернеча гора», яка присвячена Б.Антоненку-Давидовичу розкривається тема митця і суспільства, де автор розкриває власні погляди на  сучасне і майбутнє українського народу. Сходження на гору, де стоїть пам`ятник Т.Шевченку, для Сіренка – момент пізнання істини, правди, зустріч з історією (Слайд № 3).

2 учень: особливості поезій Володимира Сіренка охоплюють широкий жанровий діапазон – балади («Балада про перевертня»), сонети, притчі («Притча про тирана і рибалку», «Притча про портрет»), притча-балада («Балада-притча про медогляд думки»), поеми («Чернеча гора», «Квітка моя нерозквітла…» – відображення трагічної події у житті поета – втрата сина), драматична поема «Колеги». Поряд з римованими поезіями автор активно використовує і верлібр. Це результат пошуку і становлення авторського стилю. Ліричні роздуми про життя сучасників, їхні турботи, прагнення, які поєднуються з фольклорними мотивами. Поет прагне бути потрібним народові, тому деякі вірші мають присвяти. Добір епіграфів характеризує поета як глибокоідейного митця. (Слайд № 4).

ІV. Підсумки.

Слово вчителя: отже, на сьогоднішньому занятті ми познайомилися з життям нашого письменника-земляка Володимира Сіренка, зробили загальний огляд його творчого доробку.

VІ. Завдання:

Зробити огляд поетичних збірок Володимира Сіренка, дослідити образ степу у його поетичній творчості. Завершити презентацію «Література рідного краю. Володимир Сіренко – співець приазовського степу».

Пошук
Годинник
Календар
«  Листопад 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Корисні сайти

Освітній портал

Архів статей
Наша кнопка
         Вставте цей код на свій сайт
Хмаринка тегів
Наші гості
free counters

Copyright MyCorp © 2019