Сценка «Тарас і мати»

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: Так, синочку, правда.
Хлопчик: А чому так багато на небі зірочок?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь – ледь тліє. А коли добра ,любить людей, робить їм добре, тоді свічка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся мій хлопчику,(гладить його по голові)
Мати.
Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди з краю в край.
Панує рабство ненависне.
Тарас.
… В тім гаю,
У тій хатині у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дадуть.
Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила
Там батько плачучи з дітьми
( А ми малі були і голі)
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині !… А ми
Розлізлися межи людьми.
Мов мишенята.
Пісня: «Така її доля.»
Ведуча.
Тяжко , важко в світі жити
Сироті без роду
Нема куди прихилиться ,-
Хоч з гори та в воду…
В того доля ходить полем.,
Колоски збирає,
А моя десь ледащиця,
За морем блукає…
Дід.
Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі , Тарасе!
Селянин. Пани – кати…
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих!
Дівчата.
А он розпинають
Вдову за подушне… А сина купують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію, у військо віддають!
Селянин.
А онде під тином
Опухла дитина – голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне…
Дід.
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Дівчина.
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Шевченко.
Пани, пани!
Схаменіться! Будьте люди!
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…
Пісня: «Тополя»
Учень: Тарас мав феноменальну пам’ять. Все, що він почув, побачив живучи в Україні перші чотирнадцять з половиною років, запам’ятає в найтонших подробицях і загалом розповість про це в своїх геніальних творах живопису та в поетичній творчості.
Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до пишної і величної столиці Російської імперії, де він став художником, поетом і вільною людиною.
22 квітня 1838р. пан Енгельгард видав своєму кріпакові Тарасові Шевченку вільну. З травня того ж року Тарас став учнем Карла Брюллова – почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв. «Яке то щастя бути вільною людиною !… Живу. Учусь, нікому не кланяюсь, і не боюсь… велике щастя буть вольним чоловіком», – пише Тарас в листі до брата Микити.
Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна і не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів « Кобзар» у 1840 році. Справді «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То є святиня, національна Біблія України.
Учениця: Доля готувала Тарасові все нові і нові випробування. Із хлопчика – кріпака виростає талановитий художник, великий український поет – борець за волю України. Ні царські тюрми, ні солдатчина, ні заслання в далеких степах Казахстану, не зломили його, не перемогли його віри в Україну в народ! Де він не був, завжди тужив за Україною.
Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучать його пісні і вірші.
Пісня «Зоре моя вечірняя.»
Вірш «Садок вишневий коло хати».
Ведуча. Туга за рідною природою, рідним краєм звучить і в його віршах.
Він закликає український народ до боротьби за волю за кращу долю.
- О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучусь… але не каюсь!
Люблю, як щиру, вірну дружину
Як безталанну свою Вкраїну!
Вірш: «І виріс я на чужині»…
«І золотої й дорогої»
«І Архімед і Гамалій»…
Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
Вірш: « Поставлю хату і кімнату».
Учень: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх ,
Хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня Тарас Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і відійшов у вічність.
Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».
Пісня: « Заповіт»
Ведучий. Минуло багато років з дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні як живий говорить він із своїми наступниками. Його слово живе між нами, гнівне і ніжне, полум’яне і міцне.
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово
Ти наше диво калинове.
Кохана материнська мово
Плекаймо в серці кожне
Прозоре диво калинове
Хай квітне червоно слово
В сім ї великій, вольній , новій.
Ведучий. І на оновленій землі, над ланами, широкими полями, вільними містами і селами як весняні води могутнього Дніпра лине вічно жива в народі слова великого Кобзаря.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, скрізь століття
І голос твій наш душі окриля.
Встав в новій красі скрізь лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Пісня: «На високій дуже кручі…»