«Від Нестора-Літописця до ХХІ століття…»
Усний журнал
(6-7 класи)
Підготувала та провела
Соловйова М.В.
 Петро Дмитрович Яцик (7 липня 1921, Верхнє Синьовидне, Сколівський район, Львівська область – 8 листопада 2001) – канадський підприємець українського походження, меценат і філантроп, відомий своїм вагомим вкладом у фінансування українознавства на Заході та в Україні.
Серед головних проектів, профінансованих Яциком:
- Український науковий інститут Гарвардського університету;
- Енциклопедія українознавства;
- Канадський інститут українських студій;
- Міжнародний конкурс знавців української мови.Біографія
Народився у заможній селянській родині, закінчив 7-річну сільську школу, вчився на сільськогосподарських та залізничних курсах. Працював помічником машиніста. Під час війни співпрацював з українськими партизанами.
1944 – виїхав на Захід, проживав у Німеччині. Закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі (1947), в якому вивчав економіку.
З 1949 року – у Канаді: власник і президент приватної будівельної фірми Prombank Investment Limited (P. Jacyk Group).
Фундатор Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», був його почесним президентом.
Доброчинна діяльність
Петро Яцик – один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн. доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.
Пожертвував мільйон доларів на історичні досліди, що з подвоєнням цих фондів від Альбертського уряду творить три мільйоновий фонд Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Завдяки внесеним П.Яциком 750 тисяч доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема переклад Історії України-Руси М.С.Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів.
Міжнародному конкурсу знавців української мови, меценатом якого був П.Яцик, надано його ім'я.
За багатолітню меценатську діяльність нагороджений «Почесною відзнакою Президента України» (1996), а до свого 80-ліття – орденом князя Ярослава Мудрого.
1-й учень:
О слово рідне! Пращура молитво,
Громи Перуна, Велеса поля,
Софія Київська – творіння Ярослава –
Слов'яномовна праведна земля.
2-й учень:
В мені, в тобі Бояна віщим співом
Воно живе, здолавши тьму віків,
Воно Мстиславича Романа голос
і ратний клич Данилових полків.
3-й учень:
О слово рідне! України слава!
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.
4-й учень:
О слово рідне! Мудре і прадавнє,
Ти виросло з могутньої землі!
Тебе жорстоко розпинали,
А ти возносилось і не корилось – ні!
5-йучень:
О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам.
(Звучить пісня у виконанні Іванюти Анастасії)
Клінішева: Історія літописання почалася в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях. Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках. У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ».
(Портрет Нестора)
Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ». Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.
Шалаєв: Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
(Портрети Кирила та Мефодія)
Ведучий: Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.
Єфименко: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ” називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.
Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських і своїх панів.
 Молитва
Гріховний світ вирує неспроста ,
Підступний демон, що керує нами,
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.
Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке колись Шевченко покохав.
Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.
Ти наш вогонь на темнім полі битви,
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви
І за спасіння дякуєм тобі.
Лозяк: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне” а могутнє, "як хвилі буйні”. Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.
1 учениця:
Я так люблю, я так люблю тебе,
Моя співуча українська мово!
В тобі шумить Полісся голубе,
І дужі хвилі гомонять Дніпрові.
2 учень:
В тобі живе Карпатська височінь,
Що манить у незвідане майбутнє,
І степова безкрая широчінь,
І Кобзарева дума незабутня!
3 учениця:
Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти – розуму народного скарбниця!
4 учень:
Як легко йти з тобою по землі
І підставлять вітрам лице відкрите!
Для мене ти – як і насущий хліб,
Без тебе я не зміг би в світі жити.
(Пісня у виконанні Солонського Дениса)
|
