Страшна біда. Всі страждали: люди, тварини, ліси... Згадала поезію Ліни Костенко:
* * * Стоять озера в пригорщах долин Стоять озера в пригорщах долин, Луги цвітуть у придорожній смузі. І царствений цибатий чорногуз Поважно ходить в ранній кукурудзі. Дівча козу на вигоні пасе, Машини мчать, баранки крутять аси. Малина спіє.. І на все, на все Лягає пил чорнобильської траси. Жоржини на чорнобильський дорозі Вже другий рік, як струшують біду, Прозорий жах обмацує ворота - Чи можна людям в хату увійти? Роса - як смертний піт на травах, на горіхах. Але найбільше стронцію - у стріхах. Хто це казав, що стріхи - традиційні? У нас і стріхи вже радіаційні. Летючі крони голубих дерев. Із року в рік дожити до неділі. Ріка. Палатка. Озеро. Курінь. Аборигени острова Надії. Босоніж дітки бігають малі. Пройшла гроза і не була озонною. А де тепер не зона на землі? І де межа між зоною й не зоною?
