Коли дні мої судними днями були і, здавалося, ще трохи - і зашморг накину, емігранти мене у Канаду тягли, у Сполучені Штати тягли, в Аргентину. Може б, я і утік від своєї біди в ті краї, де живеться безжурно й багато. Та мене не пускали вишневі сади і хрести на могилах у мами і тата. Рідна хата тримала, калина при ній, щебетливі гаї, повні сонця долини - вся моя Україна, де рідні мені її кожна стеблина і кожна піщина. Обіймає її світанкова зоря, і купає у росах безмежжя зелене. Пароплави без мене пливли за моря, літаки за моря відлітали без мене. В моїм домі валюти нема й не було, не катає мене іноземна машина. Зате є у степу приазовське село і моя, доки руки складу, Україна.
