Іван Вишенсьний – мислитель, богослов, полеміст - Іван Франко, 8 клас - Українська література - Каталог статей - Калина

                Калина

Головна| Мій профіль| Реєстрація| Вихід| Вхід


Неділя, 11.12.2016, 01:17

Ви увійшли як Гость|
Група "Гості"
Вітаю Вас Гость |RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Іван Франко, 8 клас [9]
Поема "Іван Вишенський", дослідження, уроки,
Леся Українка [6]
Банери друзів
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Ми в каталогах



Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

Каталог интернет-ресурсов - MediumSEARCH.com

Белый каталог сайтов

Украина-Сегодня: Каталог сайтов


Мультиплеєр
Головна » Статті » Українська література » Іван Франко, 8 клас

Іван Вишенсьний – мислитель, богослов, полеміст

Іван Вишенсьний – мислитель, богослов, полеміст

Іван Вишенський ще за свого життя став дуже відомим. Щодо його життєвого шляху існує багато питань, які, на жаль, і на сьогодні залишаються без відпо- цілі. Маємо скупі автобіографічні відомості з творів письменника і кілька розрізнених документальних звісток про нього. Не знаємо, чи Вишенський - справжнє прізвище письменника, чи літературний псевдонім. Його походження пов’язують з містечком Судова Вишня. Час народження відносять до середини XVI століття і датують приблизно 1545-1550 роками.  Світогляд Івана Вишенського в основному був прогресивним, але досить он перечливим. З одного боку, він захищав інтереси трудового народу, його культру, боровся не тільки проти католицизму і польської шляхти, а й проти украін ського панства і вищого духовенства, а з другого - всіляко пропагував і оберігав догмати православної релігії. Вишенський виступав проти прогресивнії нововведень (театру, внесення в шкільну програму природничих дисциплін), но приязно ставився до народної творчості.

«Що склонило його покинуги світське життя, - писав І. Франко, - чи переч сит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може, яка нещаслива любовнії історія, чи виключно релігійні причини, сього не знаємо».

Іван Вишенський - найвидатніший український письменник кінця XVI -початку XVII століття. Літературна спадщина його складається з послань та поемічних трактатів, спрямованих проти католицької церкви та прихильників унії,  У кращих полемічних творах митця відбились народні погляди на унію та її організаторів. Проте головне у творах письменника - не релігійна полеміка, а сатиричне змалювання життя духовних і світських можновладців. Свої твори Вишенський адресував широким народним масам. Він радив читачам і слухачам уважно вдумуватись у кожне слово його послань, щоб осмислити суть правди реального життя, зрозуміти всю несправедливість, яка панує навколо. До кращих творів І. Вишенського належать «Викриття диявола миродержця», «Послання до єпископів», «Повідомлення коротке про латинські прелесті» т інші. Більшість з них він об’єднав у рукописну «Книжку» і мав намір надрукува ти в Острозькій друкарні. У своєму першому невеличкому за розміром творі «Послання до всіх в Лядській землі живущих» Вишенський вже виступив як людина зрілих ідейних пе реконань і блискучий письменник-полеміст. Він пристрасно таврує продажніст духовних і світських можновладців, які живуть за рахунок трудового народу, пр цьому не проводить ніякої різниці між польськими та українськими панами, б ї магнати з народу «луплять не гірше чужих». Вишенський гнівно засуджує Шс православне духовенство, яке заради власної вигоди зрадило свій народ, рекинулось у табір польської шляхти і католицизму та нещадно визискува-трудящий народ. Він називав їх «папежниками», тобто прислужниками папи Мського.

Письменник створив типові сатиричні портрети панів-ажер, єпископів-запроданців. При цьому він майстерно використовував до-ульні неологізми: «…ще ти кровоїд, м’ясоїд, волоїд, скотоїд, свиноїд, куроїд. Від. птахоїд, ситоїд, сластноїд, маслоїд, пирогоїд; ще ти периноспал, м’яко-і, подушкоспал». Так пише Вишенський про зрадпиків-єпископів. Найгострішим за соціальною спрямованістю є твір Вишенського «Послання єпископів». Письменник сміливо, образно розповів про ренегатство вищого духовенства, змалював суспільно-політичне становище в Україні, з симпатією побачивв життя трудового українського народу, яке у феодально-кріпосницьких умов було винятково важким і безпросвітним. До Вишенського ніхто в українській літературі так правдиво не розповідав про становище трудящих мас. «Тії хлопи простії в своїх хижах і домках сидять, а ми палатах єпископських лежимо! Тії хлопи з однієї мисочки поливку або борщик еичуть, а ми по кількадесять полумисків різними смаками уфарбованих пожисмо!» Тут з метою глибокого викриття верхівки уніатського духовенства письменник майстерно використовує засіб контрасту – протиставлення. У цих рядках мірний гнів і ненависть до чужоземних і власних гнобителів. Письменник-полеміст з великою художньою силою і сарказмом розкриває ирство і знущання експлуататорів з трудового народу: «Де ви голих одягли? Чи ваші милості самі обголюєте, із обори коні, воли, вівці у бідних підданих здисте, податки грошові, податки поту і праці витягаєте, з них живцем лупите, облюєте, мучите, виснажуєте, до ком’яг і шкут, не дивлячись на годину, зимою і влітку в непогідь гоните…»

Письменник малює виразну картину продажності, яка панує в Речі Посполитої, де всі посади роздавалися за гроші, за хабарі: «Тому в руку тиць, другому в уку тиць і цьому в руку тиць». До того ж, зазначає письменник, хабарі беруть - ід «верху» до «низу». У творах Вишенського вперше в українській літературі розкрито владу грошей феодальному суспільстві, де за гроші все, навіть честь і совість, продавалось і упувалось. У «Посланні до єпископів», як і в інших своїх творах, Вишенський твердить, ю спископи-зрадники не мають ніякого права керувати церквою і бути духовними наставниками віруючих, і на них, підкреслює письменник, чекає пекельний вогонь. Твори Вишенського відбили гнів і непримиренність трудового народу у боротьбі проти польського й українського панства, католицизму та уніатства. По-ум’яна діяльність письменника викликає захоплення у нашадків, а твори його посідають чільне місце в давній українській літературі.

Твір з літератури «Яким я уявляю «Івана з Вишні»

Твір за творчістю Івана Вишенського. Про життєвий шлях Івана Вишенського відомо дуже мало. Історики вважають, що він народився приблизно 1550 року на Львівщині у містечку Судова Вишня. Невідомо, ким були його батьки, де і яку освіту здобув письменник, які події вплинули на нього так сильно, що він назавжди відмовився від життя на рідній землі і добровільно наклав на себе важкий послух. Кажуть, що Вишенський довгі роки жив самітником на горі Афон, відмовившись від спілкування з людьми, проводячи весь час у молитвах і каятті. Звичайно, слабка духом людина не витримала б такого життя. Та іноді мені здається, що втеча Вишенського від світу - це вчинок людини, яка не почуває своєї внутрішньої сили, ховається від проблем у віру, як у мушлю, звідки світ видніється лише настільки, наскільки захочеться. Якщо не витикатись - то не чути людських голосів, стогону рідної землі, глумливого сміху зажирілих попів. Можна створити власний світ, повністю розчинитися в ньому і, спілкуючись з єдиним Богом, який ховається тільки в тобі, а тому і належить тільки тобі, почувати себе захищено, комфортно і впевнено. Цей світ може бути безмежним, а може перетворитися в цятку - все залежить від власної уяви і бажання.

Перетворившись на ченця-відлюдника, Вишенський все-таки іноді відчував потребу висловити те, що довгі роки накопичувалося в душі і свідомості. Усе передумане виливалося у послання ченця, який відчував себе пророком Ісаєю, що звертається до ницих і грубих, які своїми нечестивими проханнями відволікають Господа від спілкування з єдиним, хто достойний уваги - з Іваном з Вишні. У творі «Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься Польська, всякого віку, стану і влади народу руському…» - письменник звертається до всіх, хто ходить по землі, з попередженням про «смертний хрест погибельної кари», «всесвітній потоп», який винищить усе і усіх: і зажерливих панів, і беззаконних суддів, і Арістотелів, і Платонів… Цей ряд можна продовжити безневинними дітьми, неспроможними каліками, людьми, які не моляться з ранку до вечора, а намагаються заробити шматок хліба. Вишенський просить кари на всю землю, потопу, який знищить усіх, адже вважає, що краще «…вас вигубити й викоренити, щоб не оскверняли більше її (землю) антихристовим безбожним невір’ям і поганським нечистим і несправедливим життям, воліючи ліпше порожньо в чистоті стояти…»

Іван Вишенський добровільно відмовився від життя серед людей - і він мав на це право.

Але, сидячи в норі, він судить про світ, як про такий, що наповнений тільки хитрістю, махлярством, лиходійством, брехнею, кривдою, лицемірством, насильством. Мені здається, що Вишенському не вистачило глибини мислення, бо якби у світі панувало тільки зло, людство не вижило б. А воно живе уже 400 років після Вишні, і маю надію, житиме ще довго. Іван Вишенський став аскетом з власної волі, але, читаючи його твори, мені іноді здається, що його вселенський гнів на всіх людей, що тішаться радощами життя, не від бажання бачити світ очищеним. Ненависть і роздратування - «З усіх утрат втрата часу - найтяжча», Цей вислів мені особливо подобається. Ніхто з наших сучасників не знає, якою людиною був Григорій Сковорода, але ми можемо створювати його образ із творчості мислителя. Мені здається, що цей афоризм надзвичайно характеризує автора як людину, що ні на мить не припиняє вчитися, розвиватися та самовдосконалюватися.

Я ледь не забув про найважливіший афоризм, який я радив би занотувати всім, хто має такі зошити-збірники! «Уподібнюйся до пальми: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона до гори». Ось такий вислів. Він навчає нас не здаватися, сміливо йти вперед, не зупиняючись перед труднощами, не зважаючи на обставини та власну невпевненість. Мені надзвичайно подобаються – афоризми Григорія Сковороди. Деякі з них справді варті того, щоб тільки за них назвати цю людину справжнім філософом!

Особа Івана Вишенського за однойменною поемою І. Франка

На Зламі XVI-XVII ст. найоригінальніщим письменником був Іван Вишенський. За припущенням І. Франка, у житті І. Вишенського повинна була трапитись якась подія, яка так вплинула на нього, що він став ченцем. Іван Вишенський викриває несправедливість, брехливість, лицемірство, ненависть до простого люду, розбещеність не лише польського, а й українського панства, особливо ж вищого духовенства. «Була се натура проста й сильна, що не вміла кривити душею. Яка то щира і сміла душа і яке живе та міцне слово були у нашого письменника!» – із захопленням відгукувався про нього Іван Франко. Іван Вишенський писав послання і політичні трактати, в яких обстоював життєві інтереси народу, викривав жорстоких панів та єпископів, мріяв про справедливий суспільний лад. Найвизначніші його твори – «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до епіскопів». Послання не втратили своєї актуальності і в наш час. Ідею творів Вишенського можна визначити так: Бог дав життя людині, щоб вона прожила відповідно до законів християнської моралі. З творів Бишенсь» кого постає суперечливий образ ченця, який, відмовившись вій утіх життя, продовжує вірно і полум’яно любити рідний країн пристрасним словом нещадно викриваючи можновладців. 

Це був чернець-фанатик і демократичний діяч в одній особ! Його творчість і взагалі вся політична література виводили в коло ідей Реформації. І, Франко писав: «Іван Вишенський порушує душу, він збудЛ жує «голос власного сумління», утверджує «ідеали моральні, гуманні і поступові». Могутній огонь, який горить у писаних словах Вишенського, не перестає й досі промовляти до найшого серця». «Писаніє до всех обще…» являє собою літературну форму листування,  що стала основою у творчості І.  Вишенського. І. Франко писав: «Жива натура нашого автора, проявляючися в його писаннях, так і перла його до форми листу, т. є. до того, щоб промовляти лице в лице до свого суперника чи прихиль- і ника, переконувати не самою силою абстракційно-богословських аргументів, але моральним і психологічним впливом особ« на особу, живого слова, тону, колориту, бесіди… Форма послання свобідна, безпретенсіональна і заразом інтимно-суб’єктиі на відповідала найбільше його натурі». Вимальовується своєрідність послання - автор оперує широкими викривальними узагальненнями. Сила Вишенського-художника переходить у його слабість. На цьому наголошував І. Франко: «Ані талант єго, ані політична освіта не вистарчили на те, щоб із сего матеріалу зробити працю публіцистичну, вийшло тільки ефективне щодо форми, але слабе щодо річи наслідування старозавітного пророка». І тут же І. Франко про цей твір говорить: «Писаний він з великим запалом, але грішить подекуди многословієм і риторикою, хоч взагалі робить сильне враження, а поодинокі уступи з огляду на силу враження і величність помислів належать до найкращого, що взагалі посідає наша література». Соціальні контрасти І. Вишенський передає контрастами стильовими. У свій час І. Франко наголошував на ліризмі творів І. Вишенського. У «Послання до єпископів» автор вклав багато почуття, причому це схвильованість не аскета-затворника, а любов демократа до голодних, обідраних, яких він захищає перед феодалами та відстоює їх людську гідність.

«Я же ся ві духовними, а не толко духовними, - запитує І. Вишенський, - але и верньїми звати можете, коли брата своего, во единой куиели крещения - верою и от единое матери - благо-дати ровно з собою породнившагося, подлейшим от себе чините, уничижаете, и ни за што бьіти вменяете, хлапаете, кожемякаете».

Попереду молодий чернець ніс дерев’яний хрест із розп’яттям. Далі йшла процесія босоногих ченців. Серед них важко пересував ноги зморщений похилий дідусь. Проста сірячина, накинута на голе тіло, в руках невеликий березовий хрест. Морський вітер розвівав його білу, наче молоко, бороду. Хід повільно рухався до кам’янистих обривів. Врешті зупинився над безоднею. До білобородого старця підійшов ігумен, настоятель монастиря, і схвильовано,  злегка тремтячим голосом запитав:

-        Чи по добрій волі йдеш у цю печеру, старче Іване?

-        Так, - глухо відповів старець.

-        Чи навіки ти відцурався від світу, від рідних, від земного життя?

-        Так, - ще глухіше повторив старець.

-        Чи усвідомлюєш ти безповоротність того, до чого прагнеш, чи не боїшся самоти, чи не явиться у годину тяжких роздумів до тебе каяття?

-        Ні, - відповів він.

-        Будь же благословенний, - сказав ігумен. - Тепер у земному у житті тебе не стало. Будь ти між нами братом, вознеси же у своєму подвигуі Сказавши це, ігумен поцілував старця. Два наймолодші монахи обв’язали його мотузком і спустили на виступ скелі. Там була видовбана печера. Тепер вона стала його власною – до смерті. Зі світом залишається один зв’язок: раз у тиждень прийде чернець, постукає каменем по скелі і буде наслухати стук у відповідь. Якщо стук з’явиться, значить, аскет ще живий, тоді опустить йому кухоль води й пригорщу пряжистого бобу. І так доти, поки стуку не стане.

Хто ж цей чернець? Це був давньоруський письменник І. Вишенський. За висловом І. Франка, він був немов непідкуп на совість южноруського народу. По печері ходить старець, Хрест до груді притискає. Молитви тихенько шепче і не думає про лист. «Хрест моє добро єдине,

Хрест – одна моя надія,   

Хрест – одне моє страждання, одинокая вітчизна».

Все, що поза ним, омана і чортячая спокуса: лиш один тут шлях правдивий і спасенний - шлях хреста. І пливе душа аскета На гармонії величній Мов на морських хвилях лебідь вверх гойдається то вниз. Іван Вишенський - син свого часу, коли пануючою ідеологією була релігія. Полеміст і шукав у ній порятунку. Він вірив, й що, вимоливши прощення у Бога, поліпшить народну долю, вважав, що власний приклад аскетичного життя спонукає сильних світу жити праведно і по совісті. Для себе бачив один шлях порятунку – покинути польсько-литовську державу і і йти в пустелю. Великому Каменяреві належать такі слова: «Іван Вишенський може ще й нашому поколінню служити прикладом твердості й стійкості характеру, прямоти та ясності в вислові своїх поглядів і згідності між переконаннями та цілим життям».

Історичні події, або як писати твір з історичної поемі І. Франка

«Іван Вишенський»

Історичні події – не тільки сукупність фактів, які стались колись, історія міже бути переосмислена, проаналізована, тоді вона стає уроком нащадкам, тоді вона живе і впливає на теперішнє, створює майбутнє. Іван Вишенський жив у XVII сторіччі. До нас дійшли відомості про ті часи про важливі суспільні, політичні події, але навряд чи ми можемо вповні уявити і зрозуміти той час, тодішні переконання і прагнення людей. Художня література яка описує історичні постаті й події, допомагає нам повернутись у ті часи і зрозуміти більше, ніж ми можемо зрозуміти з хронік, з підручників тощо. Бо за кожноі подією стоять живі люди, за будь-яким суспільним діячем ховається жива людина – зі своїми внутрішніми суперечностями й недоліками.

Історична поема Івана Франка поєднує художній вимисел (взяти хоча б закінчення твору – суто метафоричний епізод)  та історичну правду. Питання, чи має право митець «дописувати, домислювати» історію – і досі дискусійне. Але ж особисто мені здається, шо можливість побачити діячів минувшини не тільки крізь рядки хронологічних таблиць, а й крізь рядки їхніх власних думок нехай це й імовірні думки, бо точно ніхто стверджувати не може, - можливівість прекрасна й неоціненна.

Особисто мені в ньому творі найбільше імпонує відвертість автора, який не боїться применшити значення Івана Вишенського, показавши його внутрішню боротьбу, не ідеалізує героя, не приховує від читачів. Тим ціннішим видаєтця життєвий шлях Вишенського, якщо рішення його були огорнуті сумнівами, якщо вони – результат внутрішньої боротьби і свідомого вибору, а не просто наслідок сліпих переконань.

Іван Вишенський став відлюдником на Афоні (це історичний факт), але в посланці з України просять його повернутись, бо його діяльність, його присутністії потрібна українству (це так само історичний факт). У душі Вишенського точиться справжня боротьба – індивідуального і почуття обов’язку, бажання допомагатії людям і бажання провести свої дні у молитві і служінні Богові, жити відлюдній ком. Найідеальніші з токи зору соціальних досягнень люди найчастіше насправді неідеальні. Але через важкі роздуми Іван Вишенський доходить болючого висноввку, із докором звертаючись до себе:

O і яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасіння дбати там, де гине міліон?

Проблема вибору – така одвічна проблема такого одвічного вибору… Що її казати? Хіба що підтвердити, що ці антитези серця і розуму, духовного та матеріального, особистого та суспільного справді існують, справді крають серце багатьом людям. І нехай барка з посланцями вже далеко, але Іван Вишенський робіні, свій вибір, його душа оновлюється, просвітлюється.



Джерело: http://tvori.com.ua/istorichni-podi%D1%97-abo-yak-pisati-tvir-z-istorichno%D1%97-poemi-i-franka-ivan-vishenskij/
Категорія: Іван Франко, 8 клас | Додав: Margarita (18.10.2011)
Переглядів: 10493 | Теги: українська література, Іван Вишенський, поема, 8 клас, Іван Франко | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Годинник
Корисні сайти

Освітній портал

Наша кнопка
         Вставте цей код на свій сайт
Хмаринка тегів
Наші гості
free counters

Copyright MyCorp © 2016