Олена Валентинівна ПАВЛОВСЬКА, учитель гімназії №137 м.Київ Школа – модель суспільства і, говорячи про права людини, рівність і свободу, ми не маємо забувати про те, що дитина, яка навчається в конкретному 5-ому, 8-ому чи 11-ому класі конкретної школи дотепер залишається безликим об’єктом і безголосою одиницею «суспільного процесу» - школяр майже не говорить, бо й не хоче говорити, погано мислить, а часом і не хоче мислити. Спілкуватися з учнем чи ученицею як з партнерами, не опускатись, а підніматися на рівень дитини – така мета більшості освітніх інновацій. Видатному американському мислителю Д.Дьюї належить твердження, що фундаментальна мета сучасної освіти полягає не в наданні учням інформації, а в тому, щоб розвивати в них критичний спосіб мислення. Освіта орієнтована на майбутнє, яке не може бути наперед визначеним. Отже, першочерговим завданням школи є розвиток такого типу мислення, який надасть змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати стратегію подолання проблем, які виникатимуть, пристосування до нових, часом не передбачуваних політичних, економічних або інших обставин. Таким чином, розвиток критичного мислення – найактуальніше за умов інтенсивних соціальних змін завдання вчителя. Тільки за умови гідного виконання цього завдання ми зможемо просуватись у напрямі демократії відповідно до вимог світового інформаційного суспільства.
| 
